Чи можна побачити музику?
Ритуальний танець, бій тамтамів під
синьо-жовто-червоні спалохи багаття… Людина інтуїтивно відчував спорідненість
звуку і кольору Задовго до того, як з'явилася світломузика. Якусь теорію на
поєднанні видимого й того, що ми чуємо в
кінці XVI століття побудував живописець і музикант Арчімбальдо: викладаючи живопис, він програвав своїм учням ноти і до
кожної з них підбирав кольорові картки. У тисячу шістсот шістдесят п'ятому році
Ньютон за допомогою скляної призми точно розклав музичну октаву на сонячний
спектр. Нота «до» відповідала червоному кольору, «ре» - фіолетовому, «мі» -
синьому, «фа» - блакитному, «соль» - зеленому, «ля» - жовтому, а "сі"
- помаранчевому. Дослідження в області взаємодії кольору й звуку
продовжив А. Кірхер, винахідник першого
в світі проекційного апарату, він перевів сонячний спектр на екран. У XVIII
столітті Л. Кастель, який працював над проблемою синтезу кольору і звуку,
розробив клавесин для очей - унікальну машину, завдяки якій музику змогли сприймати
глухі люди. Створена Кастель модель не зберіглася, і незабаром його соратник К.
Еккартсгаузен відновив і удосконалив
клавесин. Тому в Історію апарат увійшов як винахід Кастеля-Еккартсгаузена.
У 70-х роках XIX століття американець Б. Бішоп придумав незвичайний пристрій: поклав
на фісгармонію екран матового скла, на який через фільтри різних кольорів
проходило світло. Музикант, граючи на фісгармонії, відкривав певні фільтри,
фарбуючи таким чином екран.
Англієць А. Рімінгтон сконструював
гігантський орган, який за допомогою 12 різнобарвних вогнів проектував на екран
колір музики. Однак програвати музику орган не вмів і йому акомпанував будь-який музичний інструмент.
Австралієць А. Гектор виніс кольоромузичне уявлення
на відкрите повітря, де сама Природа внесла в оркестр кольору й звуку нові
фарби, посилюючи переживання слухача.
Але найбільш незвичним в низці кольоровомузичних
експериментів став досвід Т. Вілфреда, який створив музику кольору без
звукового супроводу. На екрані з'являлися не просто кольори, вони
спліталися, вальсуючи й танцюючи різними фігурами - квадрати й кола.
Російський основоположник світломузики,
композитор-новатор А.Н. Скрябін, від природи володів кольоровим слухом,
побудував спектр, абсолютно відмінний від ньютонівського, в якому нота
"ре" була жовтого кольору, «мі» - блакитного, «соль» - помаранчевого,
«ля» - зеленого, "сі" - синього. У партитурі його симфонічної поеми «Прометей» вперше в
історії музики кольорам була відведена особлива партія, написана на окремому
нотному стані. Композитор сам сконструював машину для музики кольору, назвавши її
світловим клавіром. Скрябін передбачив бурхливий розвиток світломузичного
мистецтва, яке у XX столітті, ставши
масовим, вийшло на танцювальні та концертні майданчики, а в 90-ті роки отримало і зовсім небачену до цього популярність
(згадати хоча б фантасмагоричні уявлення Жана-Мішеля Жарра, в яких були
задіяні грандіозні світломузичні установки).
Нещодавно петербурзькі вчені розробили
так званий хромотональний синтезатор,
здатний зв'язати воєдино музику, колір і відеоряд. «Прослуховуючи» музичний
твір, прилад вловлює найдрібніші нюанси звукових сигналів і в реальному часі
перетворює їх в світлові хвилі. Його можна використовувати не лише для створення
приголомшливих світлових декорацій, а й в процесі навчання музикантів-виконавців.
Немає коментарів:
Дописати коментар